У Златополі Ізраїль звів притулок для старих, на утримання якого пожертвував свій Бобринецький маєток із щорічним прибутком 3 тис. руб. Із Златополя Ізраїль теж спочатку переїхав до Одеси, де прожив 5 років, а 1866 року з дружиною та сімома дітьми переселився до Києва.


1873 року купець 1-ї гільдії Ізраїль Бродський заснував Олександрівське товариство цукрових заводів з основним капіталом 20 млн. руб. До складу Товариства входили 5 цукрово-піскових та 2 рафінадних заводи, які щороку виробляли 2 млн. пудів цукру-піску та 5 млн. пудів рафінаду.


1885 року Ізраїль збудував у Києві на Лук’янівці Єврейську безплатну лікарню на 100 ліжок. В її чотирьох корпусах були відкриті терапевтичне, хірургічне, жіноче, інфекційне та очне відділення (нині тут розміщується обласна лікарня). Мільйонер витратив на будівництво лікарні 169 тис. руб. і ще 50 тисяч пожертвував як недоторканний капітал, відсотки з якого (3 тис. руб. на рік) йшли на її утримання. Ізраїль придбав лазню на вулиці Ярославській, річний прибуток якої (2,5 тис. руб.) теж жертвував на утримання лікарні.


До Києва переїхали і троє братів Ізраїля – Ісаак, Зельман та Йосиф. Купець 1-ї гільдії Зельман Бродський став крупним домовласником. Із дружиною та п’ятьма дітьми мешкав у двоповерховому ренесансному особняку на 42 кімнати на нинішній вулиці Липській.


Йосиф теж став київським купцем 1-ї гільдії і володів пивоварним та двома горілчаними заводами у Києві на вулиці Жилянській, пивоварними підприємствами в Одесі і Миколаєві та цукроварнею у Ржищеві. Київський пивоварний завод Бродського оцінювався у 300 тис. руб. і щороку виробляв продукції на 100 тис. руб.


У третьому поколінні Бродських найвідомішими стали сини Ізраїля Лазар та Лев. Наприкінці ХІХ століття вони були головними пайщиками заснованого їхнім батьком Олександрівського товариства, спільно володіли Тираспільською паперовою фабрикою та шістьма акціонерними товариствами, до складу яких входили 10 цукрових і 3 рафінадних заводу на Київщині, Чернігівщині, Одещині, Полтавщині, Поділлі та Курщині.


Крім спільної з Левом власності, Лазареві належали також 35 тис. десятин землі, садиба на Липках у Києві, соляні промисли неподалік Одеси, вугільні копальні на Катеринославщині, Хамовничеський пивоварний завод у Москві та найбільший в Російській імперії паровий млин на Поштовій площі у Києві, який щодоби переробляв 23 тис. пудів збіжжя (нині тут – книгосховище Парламентської бібліотеки).


Лазар заснував і очолив «Друге Пароплавне товариство по Дніпру та його притоках», володів кількома прибутковими будинками та значною частиною акцій міських товариств трамвая, водогону, освітлення, каналізації і газового господарства. Він був товаришем (заступником) голови Київського біржового комітету, членом ради Київського товариства взаємного кредиту, членом правління Всеросійського товариства цукропромисловців і членом ради Санкт-Петербурзького міжнародного комерційного банку.


Лев менше свого старшого брата переймався бізнесом, щорічно виїздив до Ніцци та Біарриця грати в рулетку й карти і міг, за свідченням очевидця, за тиждень програти кілька сотень тисяч франків. Крім спільних з Лазарем заводів, йому належали ще 2 десятка цукрових підприємств, 17 тис. десятин землі у Херсонській та Тверській губерніях, а у Києві – готель «Континенталь» (нині – консерваторія), театр «Соловцов» (тепер театр імені Івана Франка), прибуткові будинки на Пушкінській та Ярославому Валу і садиба на Липках. 1912 року Лев Бродський продав у Парижі всі свої цукрові заводи за 100 млн. франків, залишивши за собою 20% акцій.


Після смерті Ізраїля Єврейською лікарнею опікувалася вся родина Бродських, а найбільше – Лазар та Лев. 1895 року Лазар збудував там двоповерховий корпус дитячого відділення на 26 ліжок. Наступного року Лев звів триповерховий акушерсько-гінекологічний корпус з післяродовим відділенням на 32 ліжка. Лазар побудував пральню, відділення дезінфекції, електростанцію, епідемічний корпус і притулок для незаможних хворих. Лев провів електричне освітлення до корпусів і придбав додаткову ділянку для розширення садиби лікарні. На утримання лікарні Лазар заповів свій прибутковий будинок на нинішній вулиці Шота Руставелі.


Серед інших значних пожертв Лазаря – 132 тис. руб. на Бактеріологічний інститут у Протасовому Яру, 100 тис. на Політехнічний інститут, 300 тис. на Єврейське ремісниче училище і 500 тис. на Бесарабський ринок.


Лев пожертвував 60 тис. лікарні Товариства надання допомоги хворим дітям та 50 тис. дитячій лікарні на нинішній Парковій алеї. Брати фінансували також зведення будинків Національного художнього музею, Театру оперети, Подільської жіночої гімназії, Народної аудиторії та кількох інших громадських споруд, якими досі користуються кияни.


1898 року Лазар збудував на розі вулиць Рогнединської та нинішньої Шота Руставелі хоральну синагогу, наступного року Лев звів за два будинки від неї купецьку молитовню. 1926 року президія Київської міськради конфіскувала хоральну синагогу і, «на прохання трудящих», передала її «у використання під клуб єврейським трудящим-робітникам і кустарям».


 


Згодом «синагогу Бродського», як назвали її кияни, займали Союз кустарів і ремісників-одинаків, профспілка взуттєвиків, Державний єврейський театр юного глядача, Центральна єврейська бібліотека, Театр естради та мініатюр, Театр юного глядача, кінотеатр і Театр ляльок.



Збудована Левом молитовня на Шота Руставелі теж була конфіскована, там розміщувався технікум фізкультури, а від 1958 року – кінотеатр «Кінопанорама».


Лазар Бродський помер 1904 року у Базелі, Лев Бродський – 1923 року у Парижі. Цукрова ж “імперія Бродських” була спершу “соціалізована”, а потім одержавлена більшовиками.