Кажуть, транспортний туризм нині усюди в моді. Нещодавно і в Києві після річної перерви вийшов у люди відновлений ентузіастами ретротрамвай, який став популярним. Ремонтують також трамвай-кафе. А директор тролейбусного депо № 3 Іван Петренко мріє організувати туристичні поїздки містом у вихідні Дні. Щоправда, не на ретротролейбусі, а на сучасному, просторому, з великими вікнами. Отож, щоб обрати цікаві маршрути, запросив на пробний рейс активістів Асоціації працівників музеїв технічного профілю. Тобто вирішив порадитися з тими, хто є не лише хранителями історії й раритетних експонатів, а й знавцями розвитку транспорту, енергетики, промисловості, будівельної індустрії.


Мандрівка розпочалася із зупинки маршруту № 40 «Вулиця Димитрова» неподалік Червоноармійської, де, власне, п’ятого листопада 1935 року почав курсувати перший у Києві й Україні тролейбус під маркою «ЛК» (Лазар Каганович). Далі рухалися бульварами Дружби народів, Лесі Українки, побували на Видубичах, згодом біля Києво-Печерської лаври, потім повернулися знову на бульвар Лесі Українки, їхали вулицею Протасів яр, Солом’янкою, Чоколівкою і закінчили доволі насичену екскурсію у Кадетському Гаю.


Здавалося б, що цікавого можна побачити з вікна Звичайного тролейбуса? Якщо екскурсовод профі, то в кожному куточку міста очікує чимало несподіванок. Ось лише короткий перелік: місце, де був відомий київський іподром; будинок Костянтина Іпсіліанті, більше відомого під своїм літературним ім’ям — граф Монте-Крісто; колишні порохові склади; будівлю, де за радянських часів стояла «радіоглушилка» «ворожих» голосів, зокрема й радіо «Свобода», а нині, за іронією долі, розмістилося музичне училище; так званий поліцейський сад; куточок річки Либідь, яку в інших місцинах сховано під землю…


Як каже Іван Петренко, у вісімдесяті депо № 3 заробляло додаткові кошти на туризмі: тоді була можливість подати тролейбус безпосередньо до залізничного вокзалу. Але тут знято мережу, як і на Хрещатику, Червоноармійській (частково), Володимирській, Богдана Хмельницького. Звісно, шкода, що нині немає можливості побачити з вікон салону приміщення Національної опери, Будинку учителя, Софію Київську, площі Богдана Хмельницького і Михайлівську.


Зате можна запропонувати туристам оглянути мальовничі околиці. Приміром, Феофанію, Пирогів, куди кияни зазвичай дістаються маршрутом №11.


До слова, саме сюди привіз би всіх охочих працівник депо № З Анатолій Вількович. Якби його попросили обслуговувати вихідного дня екскурсійний маршрут. Він фанатично любить київські трамваї та тролейбуси. І знає все: як вони працюють, як їх відремонтувати і скільки пасажирів перевезли за місяць, рік чи століття. Почалося це захоплення у повоєнні роки, коли був ще першокласником. Після уроків біг не додому, на вулицю Пушкінську, а на площу Льва Толстого, щоб спостерігати за дивом техніки — тролейбусом. Ясна річ, по закінченні школи став студентом Київського електромеханічного технікуму, згодом вступив до Харківського інституту (тепер це Академія житлово-комунального господарства). За фахом Анатолій Олексійович — інженер-електромеханік. Нині на пенсії, однак працює слюсарем-ремонтником. А ще веде літопис трамвайної і тролейбусної справи в Україні. Готує до видання книжку «Тролейбус в Україні» разом із співавторами, а ще писатиме й історію свого депо.


Незабаром колектив відзначатиме 40-річчя. Здавалося б, не така вже й визначна дата. Але статистика красномовно свідчить про вклад працівників: з жовтня 1968 року, як стверджує Іван Петренко, перевезено майже мільярд пасажирів.


КИЯНИ