У кожної будівлі, як і людини, — своя доля. Комусь вдається все своє життя перебувати в достатку та благополуччі, іншим, навіть незважаючи на колишні заслуги і «родовитість», на старість доводиться животіти в самоті та убогості. На жаль, така доля сьогодні приготована багатьом старовинним будівлям Києва, які колись були окрасою міста і до цього дня залишаються справжніми свідками його славної історії. Навіть у самому центрі столиці поруч із представницькими урядовими будинками є чимало покинутих старих споруд, які скоріше нагадують руїни, аніж об’єкти, що почесно іменуються «архітектурні пам’ятники національного значення». Чого вартий, наприклад, зовнішній вигляд колись чотириповерхової споруди у дворі житлового будинку на Великій Житомирській, 34: на її даху вже виросли дерева… І це в «суперохоронній» історичній зоні неподалік від Львівського майдану. За словами місцевих мешканців, цей будинок вже років із двадцять як порожній, зяє чорними дірами вікон і є аж ніяк не найприємнішим сусідою.

На щастя, буйною рослинністю будинок на вулиці Шовковичній, 17/2 поки що ще не заріс. Кияни любовно прозвали його «шоколадним будиночком» за темний колір цегли, з якої його побудовано. Однак сьогоднішнє життя «шоколадного будиночка» солодким ніяк не назвеш: ця будівля вже понад десять років формально перебуває на реставрації, але фактично покинута. Цей факт не міг не позначитися на її стані — виглядає будиночок просто гнітюче. І це викликає ще більший подив на тлі вельми респектабельного сусідства: поряд із будиночком влаштувалися Верховний Суд України і Фонд Кучми…

Тим часом, у цінності цього архітектурного об’єкта сумніватися не випадає. Будинок було побудовано для барона Інскюля Гільденбрандта 1901 року за проектом відомого київського архітектора Володимира Ніколаєва. Він же є автором будинку Купецького зібрання, де нині розташовано Національну філармонію, колишньої садиби родини Терещенків, у якій зараз перебуває Музей російського мистецтва. За участю В. Ніколаєва завершувалося будівництво Володимирського собору і будівлі Національної опери. Серед робіт відомого зодчого — і трапезна церква Києво-Печерської лаври, і дзвіниця Троїцького монастиря, і ще 18 храмів, які сьогодні, на жаль, втрачено. Саме цей талановитий архітектор свого часу, за визначенням сучасників, створив у Києві «ціле нове місто».

«Шоколадний будиночок» вважається однією з кращих його споруд. Окрім архітектурного розв’язку будівлі загалом, тут дуже цікаві інтер’єри: вони виконані в різних стилях, але при цьому дуже гармонійні. Збереглися витончені сходи й частково авторський розпис стін. Після пролетарської революції, колишні апартаменти барона займали партійні лідери, а 1934 року за проектом архітектора Павла Альошина будівлю було реконструйовано. Пізніше понад двадцять років у цьому будинку розташовувався Палац одружень, саме звідси «храм кохання» переїхав у відоме нове приміщення. Можливо, ще й через це «шоколадний будиночок» такий дорогий корінним киянам: багато хто з них провели тут найбільш хвилюючі хвилини життя.

Проте наприкінці 1980-х благополуччя старовинного особняка похитнулося. Як розповідає заступник глави Міської ради Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Людмила Афанасьєва, будівлю було вирішено віддати під дитячу картинну галерею при Головному управлінні культури. Однак фахівці визнали це недоцільним. Члени науково-методичної ради Українського товариства охорони пам’яток — професор Лариса Скорик, академік Петро Толочко та інші — висловилися категорично проти такого рішення. І зовсім не через те, що місту була не потрібна виставкова зала дитячої творчості. Просто подібне пристосування призвело б до втрати цінних інтер’єрів. Відтоді будинок фактично не має господаря. Перебуваючи на балансі Головного управління культури КМДА, він сьогодні благополучно руйнується.

За словами Л. Афанасьєвої, її колеги не раз ставили питання про збереження та реальну реставрацію «шоколадного будиночка». Але у відповідь чули банальне «немає грошей». Така ж ситуація склалася і з іншими архітектурними спорудами. Наприклад, із будівлею Національного музею медицини, побудованого 1853 року за проектом архітектора О. Беретті як Анатомічний театр медичного факультету Київського університету. Фахівці найстарішого профільного НДІ «Укрпроектреставрація» нещодавно підтвердили аварійність цієї будівлі і оцінили її зношеність на 90%… Отже, вона може зруйнуватися в будь-яку хвилину? Незважаючи на це, керівництво медуніверситету не поспішає розлучитися зі своїм майном — питання про передачу будівлі на баланс музею так і не вирішене. Хоча музейники запевняють, що готові негайно взятися за її реставрацію.

Не менш драматична історія і родового гнізда знаменитої родини Сікорських на вулиці Ярославів вал, 15б. Відомо, що родичі знаменитого авіатора не так давно отримали добро від Президента на створення тут музею історії родини Сікорських. Однак Міністерство транспорту, у віданні якого перебуває ця історична будівля, вважає її більш відповідною для музею авіації. Отже, поки впливові мужі сперечаються і торгуються, старовинні будинки занепадають і руйнуються.

За словами Людмили Афанасьєвої, сьогодні в Києві створено безліч структур, покликаних охороняти пам’ятки архітектури. Однак на ділі виявляється, що «де багато господинь, там хата неметена». Зрозуміло, що при нинішньому економічному стані країни ми не можемо розраховувати на виділення необхідних коштів на реставрацію всіх пам’яток архітектури навіть у столиці. Однак, як виявилося, навіть у теоретичній частині цього питання нині така плутанина, що навіть якби мільйони впали з неба, правильно розпорядитися ними стало б проблемою.

Як відомо, за радянських часів на утримання пам’яток архітектури, виділялися державні гроші, які особливо ніхто не економив. Навпаки, у кожному регіоні прагнули скласти список цінних об’єктів якнайдокладніше, щоб отримати і грошей побільше. І, як наслідок, у цих списках зустрічаємо чотиризначні цифри. Незважаючи на те, що українській незалежності — вже 14 років, схоже, у нас ще не дійшли руки до того, щоб підрахувати свої головні скарби. Наприклад, працівники Міської ради Українського товариства охорони пам’яток історії та культури не змогли точно відповісти, скільки ж архітектурних об’єктів Києва на сьогодні мають статус пам’яток Національного значення, — у різних джерелах указано різні цифри. А на запитання про те, скільки в реєстрі вказано таких пам’яток, перший заступник голови держслужби з охорони культурної спадщини Яків Дехтяр відповів: «Жодної!»… Але тут же виправився, мовляв, за статистичними даними його служби — 24. Виявилося, що така суперечність пояснюється тим, що новий реєстр 2001 року складався працівниками Міністерства культури, які досліджували тільки пам’ятки історії та культури. А список архітектурних об’єктів повинен був надати Держбуд. З якоїсь причини цю роботу досі не виконано. І новий реєстр не лише не затверджено, але, власне, ще й не складено. А всі архітектурні пам’ятки класифікуються за старою пам’яттю. Природно, підрахунок їх не примножить і не принесе відразу ж додаткового прибутку. Але незабаром може трапитися так, що й рахувати буде нічого…