Її зброєю була краса

Війна застала Таню Маркус у Кишиневі, де вона працювала у трамвайно–тролейбусному депо. Дівчина повертається в Київ, де мешкала її родина. Сім’я Маркусів вирішує евакуюватися, на вокзалі чекали й Таню, але вона не прийшла. (Батько дівчини потім повернеться, щоб розшукати доньку, та так і залишиться в Києві, виконуватиме завдання підпільників і загине під час виконання одного з них). Коли в Київ увійшли німці, Таня та її коханий Жорж Левицький підготували ворогу «зустріч»: iз третього поверху поштамту (він стояв у районі сьогоднішнього готелю «Дніпро») кинули в колону ворогів, що крокували Хрещатиком, букет iз гранатою. Двоє німців загинуло, ще кількох було поранено. Розлючені цим нахабством фашисти відчайдухів так і не знайшли…

Її зброєю була врода. Друзі говорили про неї: «Бог зібрав усю красу і віддав Тані Маркус». Вродливій чорнявій дівчині вигадали легенду: вона грузинка, донька розстріляного більшовиками князя Маркусідзе, тож її без проблем узяли працювати в німецьку їдальню. Там не один офіцер залицявся до симпатичної «грузинки», її запрошували на побачення. Вона погоджувалася і приводили ворогів туди, де на них уже чекали підпільники. А ще підсипала отруту в їжу тим солдатам і офіцерам, які мали їхати на фронт, тож довгий час залишалася поза підозрою.

Історик і педагог Ілля Левітас, який давно вивчає життя підпільниці, каже, що завдяки Тані Маркус було знищено 33 фашистів, шістьох вона вбила особисто. Окрім того, дівчина брала участь у важливих диверсіях на стратегічних об’єктах — вибуху на Південно–Західній залізниці, в руйнуванні пошти. Ілля Левітас наголошує, що вона виконувала такі завдання, які були не під силу багатьом чоловікам, а їй же тоді було всього 20 років!

Її останньою жертвою став зрадник, агент гестапо Миронович. За ним підпільники полювали давно, але той постійно перебував під ретельною охороною. Лави підпільної групи на той час суттєво поріділи — загинули Жорж Левицький, керівник диверсійної групи Володимир Кудряшов, — тож завдання доручили Тані. Їй це вдалося — Миронович запросив дівчину в гості, де вона вбила його двома пострілами в голову. Підпільники на чолі з новим керівником групи Олександром Фальком (він замінив розстріляного Кудряшова) мали вивести Таню в безпечне місце. Недосвідчений у питаннях конспірації Фалько дорогою зайшов на квартиру своєї сестри і залишив записку: «Ми попливли до Остра» (містечка на Дніпрі). Ця записка якимось чином потрапила в руки гестапівців. Тож на березі в районі села Літки їх уже чекали…

«Зверталися і до радянської влади, і до української»

Іллі Левітасу пощастило спілкуватися з молодшою сестрою підпільниці Люсею (на жаль, вона трагічно загинула), а також жінкою, яка перебувала з Маркус в одній камері німецького гестапо. «Я багато років вивчаю події минулої війни, і мені невідома доля іншої людини, яку стільки б катували в застінках гестапо, — каже Ілля Михайлович. — Наприклад, усім нам відому Зою Космодем’янську мучили одну ніч. Над Танею ж знущалися, вимагаючи видати інших підпільників, упродовж п’яти місяців! Щодня! Особливо фашисти озвіріли, коли дізналися, що вона не Маркусідзе, а єврейка. Її співкамерниця розповідала, що Таня майже весь час лежала на бетонній підлозі непритомна. Прийдуть, віділлють її водою: «Ну що, говоритимеш? Видай хоч одного і будеш жити!». Таня мовчала. Їй вирвали волосся, нігті, відрізали грудь… Таню затримали 22 серпня 1942 року, а розстріляли 29 січня 1943–го. Це вже була не людина, це було тіло, на якому не залишилося живого місця»… Історик розповідає, що труп замордованої підпільниці кинули в Бабин Яр, саме там тепер їй встановлено пам’ятник.

«Ми з 1956 до 2006 року постійно клопотали щодо відзначення Тані Маркус, — каже Ілля Левітас. — Допомагали нам у цьому й уже, на жаль, покійний академік Петро Толочко, й видатний історик Петро Тронько. За ці 50 років ми 14 (!) разів подавали клопотання спочатку про присвоєння Тані Маркус звання Героя Радянського Союзу, потім — про звання Героя України. Апелювали, як бачите, і до радянської влади, і до української. У 2006–му нас нарешті почув Президент Віктор Ющенко, який підписав відповідний указ 21 вересня, в день 85–річчя Тетяни Маркус». Вона до сьогодні залишається єдиною жінкою, яка удостоїлася цього звання за участь у Великій Вітчизняній війні…

 

Є ІДЕЯ

Кіна не буде?

Присутній на пам’ятному заході в Музеї Великої Вітчизняної війни режисер, автор художнього фільму «Бабин Яр» Микола Засєєв–Руденко сказав, що хотів би зняти фільм про долю відважної підпільниці: «Це надзвичайна дівчинка з неймовірно трагічною долею. І вона заслуговує, щоб її життя перенести на плівку, зберегти на віки. Аби підростаюче покоління бачило і знало: все куплено дуже дорогою ціною. Ми можемо зараз сміятися, пити каву, ходити на побачення, але не маємо забувати, як дорого нам це все дісталося. Пройшло десять років, а я все ще знімаю свій «Бабин Яр». Часом прокидаюся, згадую, спогади дуже гіркі й тяжкі… Я знаю, хто зіграє роль Тані Маркус, хто напише музику. Я давно про це думаю. Але де взяти гроші? Коли згадую, скільки пройшов принижень, поки дістав гроші на «Бабин Яр», руки опускаються… На жаль, нашим кіном, як і українською культурою в цілому, заправляє Відкат Відкатович Відкат. На всілякі дурниці гроші є, а на серйозні фільми — нема. Духовний ґрунт нації вирваний з–під ніг молоді. Шкода, що це відбувається»…