Якщо поглянути на карту Києва або список сучасних вулиць і порівняти їх із дореволюційними, то легко побачити, що старі назви вулиць несуть у собі історичну інформацію: Аскольдова могила (місце, де за наказом варязького князя Олега убили київських князів Аскольда та Діра), вулиці Костянтинівська, Спаська, Покровська, Стрітенська розповідають про те, що там були церкви. На вулицях — давніх шляхах — виникли Вишгородська, Броварська, Добрий шлях. За назвами колишніх ремісничих слобідок виникли назви — Гончарна, Кожум’яцька, а там де у ХVIII столітті оселилися стрільці та рейтари, з’явилися Стрілецька та Рейтарська.

Із приходом до столиці влади більшовиків у 1919 році розпочалося перейменування історичних назв вулиць. Тоді Банкова стала Комуністичною, Миколаївська — Карла Маркса, Катерининська — Рози Люксембург, Лютеранська — вулицею Енгельса. Чому саме ці, а не інші вулиці мали революційні найменування, сказати важко, бо протоколів комісії із перейменування в архівах не збереглося, а стислі рядки газетної інформації нічого не пояснюють. Нові назви приживалися повільно. Тому навіть і через 10 років після революції на табличках угорі великими літерами писали нову назву вулиці, а під нею малими літерами дореволюційну. Доходило навіть до того, що в 1927 році міськрада оприлюднила постанову про притягнення службовців до адміністративної відповідальності, якщо вони у діловодстві та листуванні використовували старі назви вулиць. Деякі з них змінювали назви по кілька разів. Так, у пам’ять загиблих у роки громадянської війни вулицю Трьохсвятительську перейменували на Жертв революції, а потім, коли спохопилися, що жертвами по суті були противники революції, то назву “переписали” на Героїв революції. Нині вулиці повернуто історичне ім’я — Трьохсвятительська.

Проблема перейменування вулиць у всі часи спричиняла багато клопотів не лише мешканцям міста, а й геодезистам, адже по кілька разів доводилося вносити ці зміни в плани міста та його окремих ділянок. Довідники з назвами київських вулиць видавали дуже рідко та вони не відображали всіх змін. Тож фахівцям часто доводилося працювати в архівах, аби з’ясувати походження тих чи інших топонімів. У середині 50-х років минулого століття вулиці перейменовували десятками й сотнями. Із січня 1952 року було змінено 58 назв. У першу чергу “позбувалися” назв церковного походження. Так Стрітенська на Чоколівці стала Новгородською, Церковний провулок — Верхнім. Наступного 1953 року одночасно було перейменовано 222 вулиці! А підписав цю постанову тодішній голова міськради Києва Давидов. Саме той Давидов, який не зреагував на застереження щодо можливого прориву Сирецьких ставків. А якийсь час потому сталася страшна трагедія, коли вода з висоти понеслася Бабиним яром (який, до слова, в ті роки перейменували на вулицю імені Дем’яна Бєдного), змітаючи все на своєму шляху… З приводу того, що ім’я Давидова увічнене в назві прекрасного бульвару поблизу Русанівської затоки, кияни були дуже обурені. І не раз зверталися до Міськради та Управління культури при міськраді з проханням перейменувати бульвар Давидова. Але цього не зроблено й донині.