Проект дерев’яної на цегляному фундаменті Троїцької церкви на “Новій Будові” склав у 1852 році єпархіальний архітектор Павло Спарро. Згідно з креслеником Спарро, що зберігся у Петербурзі, церква проектувалася ним хрещатою у плані, однобанною з еліптичним куполом і маківкою, із шатровою дзвіницею. Але експерти столичного Головного управління шляхів сполучень та публічних споруд оголосили цей проект “по неблаговидности фасадов неудовлетворительным” і внесли корективи у зовнішній вигляд проектованої будівлі (зокрема, надали її бані шатрового завершення). Відкоригований проект був затверджений царем Миколою І у вересні 1854 року. Будівництво розпочалося у 1856 році, освячення відбулося 12 жовтня 1859 року. До нової споруди були перенесені храмові святині Троїцької парафії. Найважливішу святиню складав образ Казанської Божої Матері (згідно із переказом, ця старовинна ікона містилася ще у церкві на Золотих воротах “міста Ярослава”); був перенесений також бароковий дерев’яний Троїцький іконостас, створений у 1760 році за проектом парафіянина Троїцької Старокиївської церкви, відомого зодчого Івана Мічуріна.


Священиком Троїцької парафії під час перенесення храму був отець Євфімій Ботвиновський. Письменник Микола Лєсков характеризує його як одного з київських “антиків”, людину простої та щирої вдачі, надзвичайно чуйну й безкорисливу. За переказом Лєскова, отець Євфімій у ході будівництва поховав у саморобній крипті під новою церквою свою кохану дружину.


Троїцька церква на “Новій Будові” завершувалася шатровим восьмигранним верхом над середохрестям та шатровою дзвіницею над притвором. Вікна були опоряджені нескладною лиштвою. Взагалі храм являв собою невелику й не надто показну споруду, але все одно у 1860-х – 1870-х роках домінував у навколишній, переважно 1- та 2-поверховій, забудові.



У останній чверті позаминулого сторіччя вже відчувався стрімкий розвиток місцевості, де розпочалося активне спорудження цегляних прибуткових будинків, чисельність парафії неухильно збільшувалася, тож у цей час було зроблено прибудову додаткового Пантелеймонівського приділу (проект у 1880 році склав зодчий Володимир Ніколаєв). Нижній ярус храму та дзвіниці обклали цеглою. Огорожа церкви первісно була дерев’яною; наприкінці XIX століття було влаштовано нову цегляну церковну огорожу зі сторожкою.



З 1901 року, коли на “Новій Будові” з’явилося чимало багатоповерхових житлових будівель, а на Великій Васильківській вулиці активно зводився католицький Миколаївський костьол заввишки понад 60 м, серед православного населення розпочався рух за спорудження нового кам’яного храму Троїцької парафії, котрий за величчю не поступався б костьолу. Цим переймалося спеціально утворене громадське парафіяльне попечительство, яке мало забезпечити організаційний та фінансовий бік справи. У 1902 році попечительство замовило проект нового храму єпархіальному архітекторові Євгену Єрмакову. Згідно з проектом Єрмакова, нова церква мала бути двоярусною, з величезною центральною цибулястою банею на потужному барабані, до якого прилучалися чотири малі цибулясті баньки. Із західного боку до неї прилучалася 5-ярусна дзвіниця з видовженим шатром. У опорядженні церкви еклектично поєднувалися мотиви псевдоросійського стилю (форма бань, ряди кокошників, лиштва вікон тощо) та однієї з течій модерну – неоросійського стилю (загальне об’ємно-просторове рішення, характерні фронтони). Проектована висота головного об’єму храму з хрестом центральної бані мала скласти 56,5 м; висота дзвіниці з хрестом – понад 65 м.



сторія реалізації цього проекту виявилася вельми складною й тривалою. Пропозиція Євгена Єрмакова цілком задовольняла тих, хто прагнув створити на “Новій Будові” не менш масштабну споруду, ніж католицький костел. Але кошторисна вартість будівництва – 189 тисяч рублів – спершу здавалася парафіяльному попечительству практично недосяжною. Через це його члени спробували замовити альтернативний проект і звернулися з цією метою до академіка архітектури Володимира Ніколаєва. У 1903 році він підготував здешевлений варіант, де храм проектувався меншим за розмірами, без дзвіниці, завершений шатровою банею з чотирма малими цибулястими баньками, загальною висотою понад 40 м. Його кошторис склав 103 653 руб.



Проте виглядав цей варіант не надто привабливо й гармонійно, – тому єпархіальне начальство, якому новий проект надійшов на розгляд, висловило думку, що проект Єрмакова має безперечні переваги і що у разі, коли реалізовувати його почергово (перша черга – основний об’єм, друга черга – дзвіниця), вартість спорудження першої черги буде всього на 4887 руб. більшою, ніж вартість всього будівництва за проектом Ніколаєва. З огляду на це, Київська духовна консисторія у 1904 році визнала за краще реалізувати проект Єрмакова, дозволивши тимчасово спорудити храм без дзвіниці.


Та замовники з якихось міркувань продовжували вперто наполягати на здійсненні проекту Ніколаєва, спробувавши навіть погодити його в обхід Київської духовної консисторії у Святішому Синоді. Коли ця акція не дала результату, попечительство у 1907 році замовило ще один проект інженерові Василю Листовничому. Київська духовна консисторія, а за нею Господарче управління при Святішому Синоді, розглянувши його, не знайшли ані художніх, ані економічних переваг перед уже затвердженим проектом Єрмакова. Але попечительство продовжувало пошуки найкращого варіанту і, зрештою, у 1908 році вдалося до посередництва Санкт-Петербурзького Товариства Архітекторів у справі проведення всеросійського конкурсу проектів Троїцького храму. В умовах конкурсу були викладені вимоги замовників щодо того, яким має бути проектований храм – своєрідне “завдання на проектування”. З них видно, що храм мав бути трьохпрестольний, з підвалом, місткістю щонайменше на 2000 віруючих (не враховуючи хор). Окремо підкреслювалося: “Желательно, чтобы проектируемый храм, будучи поставлен на месте несколько пониженном и, в то же время, имеющим с трех сторон четырехэтажные дома, а на расстоянии трех кварталов католический костел с высокими готическими башнями, – доминировал в этой части города”. До конкурсного журі надійшло 9 проектів, 8 з яких розробили петербурзькі архітектори. 24 лютого були підбиті підсумки конкурсу. Першу премію отримав проект під девізом “Брама”, автором якого виявився студент Петербурзького інституту цивільних інженерів Анатолій Самойлов. Але замовники більше зацікавилися тим, що посів друге місце – під девізом “Зелений трикутник” (художник-архітектор Дмитро Крижанівський). Спеціальний будівний комітет, що сформувався при попечительстві, упродовж 1909–1910 років вів із Крижанівським переговори щодо керівництва будівними роботами. Та нічого не вийшло: архітектор і попечительство не дійшли згоди у питанні про гонорар.


І, зрештою, Троїцькій парафії довелося повернутися до давно затвердженого проекту Євгена Єрмакова. У вересні 1911 року відбулася урочиста закладка нової церкви, що мала будуватися саме за цим проектом. Перший камінь у основу майбутнього храму поклав митрополит Київський і Галицький Флавіан. У східній частині фундаменту між мармуровими плитами було закладено металеву дошку з пам’ятним написом: “Основан храм сей во имя Св. Живоначальныя Троицы при Державе Благочестивейшего Государя Императора Николая Александровича всея России, при святительстве высокопреосвященного Флавиана, начальнике края генерал-адъютанте Ф.Ф. Трепове, при губернаторе камергере А.Ф. Гирсе, при городском голове И.Н. Дьякове, при благочинном 2-го округа Киева протоиерее Н. Браиловском, при настоятеле церкви и председателе приходского попечительства протоиерее М. Вышемирском, при священнике Н. Компановском, при церковном старосте П.Г. Рудакове, при епархиальном архитекторе Е.Ф. Ермакове, при председателе строительного комитета А.И. Ватине, иждивением прихожан и членов попечительства” (далі перелічувалися імена парафіян і членів попечительства, котрі вносили пожертви на будівництво).


Храм споруджувався у центрі погосту, безпосередньо за східними апсидами старої церкви. Будівництво велося у підрядний спосіб. Так, у травні–червні 1913 року вирішувалося питання щодо підряду на залізобетонні роботи у церкві. Вони передбачали спорудження найважливіших конструктивних елементів: головних пілонів, підпружних арок, парусів і кільця під головний барабан, контрфорсів, балок, усіх склепінь, головного барабану й куполу. Цікаво, що свої послуги у якості підрядчика з бетонних робіт пропонував відомий київський архітектор Владислав Городецький. Але переможцем тендеру стала фірма інженера Зоммера, що запропонувала більш вигідні умови. За угодою між замовниками та цією фірмою, вона мала закінчити взяті на себе роботи до 1 жовтня 1915 року. Цього терміну не вдалося дотримати, – почалася Перша світова війна. Втім, за станом на травень 1915 року вже можна було класти покрівлю на основний об’єм храму та малі бані. На жаль, революційні події, що розпочалися у 1917 році, не сприяли успіхові подальших робіт. З перемогою радянської влади будівництво остаточно припинилося.



Незакінчена споруда упродовж 1920-х років височіла біля Троїцької площі (місце її розташування показано на плані 1925 року). Біля неї було влаштовано так званий “Червоний стадіон”, проводилися масові спортивні заходи. Зрештою, на початку 1930-х її розібрали на цеглу.



Що ж до старої церкви, то радянські органи зареєстрували її парафіяльну громаду у вересні 1920 року, тут перебувала традиційна “старослов’янська” конфесія. На початку 1930-х років храм був закритий. Служба Божа відновилася тут лише за нацистської окупації. Церква діяла й у повоєнний час (ремонт дещо спростив її зовнішність), аж поки згідно з постановою міськвиконкому від 25 вересня 1962 року її не знесли за одну ніч, посилаючись на “реконструкцію вулиці”. Достеменних відомостей про подальшу долю храмових святинь, на жаль, поки не виявлено.


Частину колишньої церковної садиби зайняв наріжний 16-поверховий житловий будинок по Червоноармійській, 51, споруджений у 1965–1969 роках. Східну частину садиби було відведено під подвір’я середньої школи № 145. Її об’єм, споруджений у 1950-х роках, частково займає церковний терен, але місце будівництва нового Троїцького храму досі вільне від капітальної забудови. Ймовірно, фундаменти розібраного храму залишаються у землі.


Назва храму у різний час відбивалася в найменуваннях Троїцького ринку, Троїцького народного будинку (нині будівля Театру оперети), Троїцької лазні.