У березні 1922 р. у зв’язку з директивою радянського уряду з мобілізації валютних ресурсів для боротьби з голодом, в Україні розпочалося вилучення церковних цінностей. У відповідь на масову конфіскацію культових предметів 26 квітня 1922 р. авторитетні науковці, діячі культури України звернулися до Раднаркому України з листом, в якому засудили практику порушення пам’яткоохоронного законодавства щодо вилучення церковних цінностей.


Проте, усі церковні цінності з Софійського собору були конфісковані, частина з них була направлена до Москви у ДЕРЖСХОВ (державне сховище цінностей), а частина передана до фондів Всеукраїнського Музейного містечка, що знаходилося на території Києво-Печерської Лаври.


Тривалий час мистецтвознавці України та Росії вважали, що срібні Царські врата були втрачені, і тому в багатьох публікаціях з історії мистецтва України, художні якості цього шедевру описувалися лише за фотографіями.


Відповідно канонам християнської іконографії центральні двостулкові двері (врата) головного вівтаря прикрашалися сюжетними композиціями і вишуканим орнаментальним декором. У верхній частині Царських врат, що походили з Софійського собору, було зображено традиційну сцену «Благовіщення», нижче — символ Російської імперії — двоголовий орел зі скіпетром і державою. Обабіч стулок серед густого плетива аканта були показані у рельєфі фігури чотирьох євангелістів з їх символами — Матвія, Марка, Луки, Іоанна, що сидять з розкритими книгами. У центрі врат містилися фігурки Богоматері, праведної Єлизавети, а в нижніх кутах — образи святих і праведних Іоакима в Анни. У нижній частині врат композиція завершувалася фігурою царя Давида у східному одязі, що сидів, тримаючи в руках скіпетр і книгу. Усі постаті були виконані київськими золотарями динамічно, у високому карбованому рельєфі. Урівноваженість композиції даного твору в деякій мірі порушувалася лише численними накладними деталями, що були закріплені на центральному стовпі — голівками херувимів, медальйонами з образами святих, великою короною, увінчаною фігуркою голуба у сяйві. Щоб полегшити площини стулок від надмірного перевантаження фігуративними зображеннями, майстри зробили орнаментальне оздоблення ажурним.


Прорізний карбований орнамент із довгих віків паростків акантового листя стрімко заповнював поверхню врат, поєднуючи всі фігури в єдину композицію.


До 80-х років минулого століття лише окремі музейні фахівці столиці знали, що від Царських врат з Софійського собору до нашого часу збереглися лише окремі фрагменти, які знаходилися у фондах Києво-Печерського історико-культурного заповідника.


10 січня 1984 р. десять срібних фрагментів Царських врат були передані з Лаври у фонди Державного архітектурно-історичного заповідника «Софійський музей».


Протягом 2001 – 2002 рр. реставраційна рада по рухомих пам’ятках рр. реставраційна рада по рухомих пам’ятках Національного заповідника «Софія Київська» розглядала питання про реставрацію десяти фрагментів Царських врат і проведення їх реконструкції. На засіданнях Рад була розглянута методика проведення реставрації і опрацьовано план роботи. Проте, через фінансову неспроможність заповідника, ідею відновлення Царських врат було відхилено.


Срібні Царські врата XVIII ст. являють собою рідкісну пам’ятку ювелірного мистецтва, створену видатними київськими ювелірами, жоден з творів яких не дійшов до нашого часу.