«Виставки здобутків капіталізму» в тому чи іншому вигляді проходили в нашому місті й раніше. Найпомітнішою експозицією була Київська сільськогосподарська та промислова виставка 1897 року. Вона тривала в численних павільйонах, розташованих на схилі Черепанової гори попід госпіталем і прилеглому просторі біля Жилянської вулиці. Проте через тогочасні умови для виставки довелося споруджувати тимчасові дерев’яні будівлі, які надалі підлягали знесенню. Адже навколо укріплень гарнізонного шпиталю тоді існувала так звана еспланадна зона – смуга, заборонена для капітального будівництва. А інше місце в центральній частині Києва, придатне для проведення великої виставки, не вдалося підшукати. Отже, невдовзі після завершення заходу виставкове містечко з ошатними павільйонами було ліквідоване. 

Аж ось розпочалося бурхливе ХХ століття. На наступному витку розвитку господарства стало очевидним, що економічний прогрес вельми потребує обміну досвідом та активного рекламування досягнень. Це знову поставило на порядок денний питання щодо представницьких експозицій. Зокрема, збори представників громадських та урядових установ Південно-Західного краю висловилися за влаштування 1911 року в Києві регіональної виставки сільського господарства й сільськогосподарської промисловості. Було обрано оргкомітет, який незабаром очолив відомий аграрій – граф Олександр Тишкевич. Клопочучись про дозвіл на проведення виставки, він надіслав голові уряду Петрові Столипіну доповідну записку, де зазначав, що після бентежних часів революції 1905 року економічне становище стало вкрай невизначеним, знизилася довіра іноземних бізнесменів до вітчизняних виробників: «Є необхідність, – писав граф, – дати поштовх місцевій продуктивній ініціативі, відкрити нові ринки збуту і продемонструвати перед Європою економічну могутність Росії». Петербург дав згоду. 

Тепер належало вибрати місце для виставкового комплексу. Пошук тривав досить довго. Зрештою, визріло конструктивне рішення. Воно полягало в тому, щоб повернутися до території виставки 1897 року, але на принципово нових засадах. По-перше, ця місцина вже не мала еспланадних обмежень – через втрату старою Київською фортецею оборонного значення їх було скасовано 1909 року. По-друге, міська влада погодилася віддати під виставку простір Троїцького ринку (нинішньої площі перед НСК «Олімпійський»). Завдяки цьому виставкова територія широко розкривалася безпосередньо до магістрального шляху – Великої Васильківської вулиці (теперішньої Червоноармійської).Через те, що з’явилася можливість повноцінної, стаціонарної забудови Троїцької площі та її тилів, виставковий комітет і «батьки міста» визначили «каркас» майбутнього комплексу. Місто погодилося субсидувати захід значною сумою – 250 тисяч рублів. Ці гроші вкладались у спорудження кількох капітальних будівель, котрі після завершення виставки мали перейти в муніципальну власність та використовуватись як торговельні ряди чи приміщення для громадських заходів. Одному з павільйонів надали вигляду довгої критої зали – сюди вирішили перемістити Троїцький ринок. Ще одну субсидію, у розмірі 64 тисяч рублів, виділило Міністерство народної освіти. Ці кошти призначалися для будинку науково-освітнього відділу виставки, а після її закінчення він ставав шкільним приміщенням. 

Отже, організаторам спільно з міською владою вдалося вбити двох зайців – забезпечити приміщеннями майбутню виставку та здійснити містобудівне розв’язання значного простору біля Великої Васильківської вулиці. Загальний проект виставкового комплексу розробив цивільний інженер Франц Вишинський, котрий добре зарекомендував себе як будівничий Катеринославської виставки 1910 року. У проектуванні окремих павільйонів брали участь також інші архітектори – Микола Шехонін, Володимир Ейснер тощо. Провідним у стильовому вирішенні виставкового містечка було визначено неокласицизм – шляхетний, урочистий, симетричний. 

Через набутий розмах проведення заходу довелося дещо відстрочити. Виставку перенесли на 1913 рік. Спершу її розглядали як регіональну («обласну»), але у вересні 1912-го уряд погодився надати київській виставці статус всеросійської; а в березні наступного року вона здобула покровительство спадкоємця престолу – цесаревича Олексія Миколайовича. Площа виставкової території загалом сягала 26 десятин (понад 28 га). Тут було розміщено 132 експозиційні павільйони та ще 62 будівлі різного призначення. У заході взяли участь фірми з Петербурга і Москви, Одеси та Харкова, Риги й Ревеля, Єкатеринбурга та Баку, Варшави й Лодзі. Було чимало представників інших країн – США, Великої Британії, Франції, Німеччини, Швеції тощо. 

Всеросійську сільськогосподарську, фабрично-заводську, торговельно-промислову та науково-художню виставку в Києві відкрили у травні 1913 року. Просто в день відкриття вперіщила страшенна злива, і по тому кілька тижнів були непогожими, тож наплив відвідувачів спершу виявився меншим, ніж очікувалося. До того ж організатори не встигли вжити всіх заходів із благоустрою, організувати рух спеціального транспорту територією виставки. Але після того, як з усіма негараздами було покінчено й водночас випогодилося, виставка стала надзвичайно привабливою для київської та приїжджої публіки. 

Вхід був платним: вартість відвідування становила 35 копійок, у понеділок – 25 копійок, а вечорами у вихідні та свята – 50 копійок. Для учнів і підлітків діяв пільговий тариф, а дітей віком до п’яти років пускали безкоштовно. 

Буквально з перших кроків відвідувачі захоплювалися мальовничим ландшафтом, чудовою архітектурою павільйонів, фонтанами, декоративними скульптурами. Увечері яскраво світили численні електричні ліхтарі. На увагу гостей претендували як насичені експонатами павільйони, так і розважальні заклади: великий ресторан, кав’ярні, театральні зали, атракціони, звіринець. Сучасник зазначав: «Хто бачив місце виставки два-три роки тому, той нині не впізнавав його й мимоволі був вражений тим, що можуть зробити людина та капітал. Ці два сучасні рушії культури повністю переродили занедбаний, брудний пустир». 

Надзвичайно ефектною виявилася забудова центральної вісі комплексу, що починалася від арки головного входу й була орієнтована на великий Земський павільйон, розташований на пагорбі (він репрезентував нещодавно запроваджене на Київщині земське самоврядування). До павільйону вели широкі парадні сходи. 

Центральну вісь підкреслювали мальовничі клумби, бассейн з фонтаном. Обабіч них стояли довгасті будівлі, прикрашені колонадами. А на різних терасах виставкового комплексу містилися споруди експозицій усіляких фірм та установ. Деякі з них були вельми оригінальними. Так, павільйон Акціонерного товариства торгівлі технічними виробами «Брати Вюрглер» мав вигляд величезного парового котла з піччю, перед входом до якого стояли скульптури робітників. Для гірничого відділу на схилі гори було побудовано цілий комплекс із показовою шахтою й підйомником. Над павільйоном судноплавства постав декоративний маяк, прожектор котрого яскраво сяяв з верхньої тераси. Павільйон тюремного відомства влаштували у вигляді острогу XIV століття, з важкою брамою, міцними стінами, вартовою вежею. Кавказька коньячна фірма Сараджева з Тифліса облаштувалана виставці подобу гроту, над яким на штучній скелі височіла статуя гірського тура, зобразивши таким чином свою фабричну марку. А маленький павільйон-кіоск Акціонерного товариства донецьких скляних заводів приваблював тим, що був цілком виготовлений з різних сортів скла. 

Виставкова діяльність тривала чотири з половиною місяці. У той самий час у Києві відбулися окремі виставки з конярства, тваринництва, птахівництва, Перша всеросійська олімпіада, кілька науково-практичних з’їздів. Учасники з’їздів неодмінно оглядали Всеросійську виставку, тож тут побували провідні представники урядових, громадських, ділових кіл імперії. 

Зрештою, у жовтні виставку було закрито. У загальному підсумку кількість лише її індивідуальних відвідувачів сягнула близько мільйона, не рахуючи 172 тисяч учасників організованих екскурсій. Але, попри цей успіх, організаторам заходу не вдалося компенсувати всі свої витрати, залишився дефіцит на суму понад 80 тисяч рублів. Він утворився, зокрема, через негоду перших тижнів, коли довелося викласти купу грошей на термінові ремонтні роботи. 

А проте, загалом ситуація була сприятливою. Адже торговельно-громадський комплекс на виставковій території мав непогані перспективи на майбутнє. Безпосередньо біля Великої Васильківської вулиці сформувався розважальний парк, названий на честь цесаревича Олексіївським. На 1915 рік було заплановано здійснення у стаціонарних павільйонах Всеросійської виставки міського благоустрою. 

Однак не так сталося, як гадалося. Новим експозиціям на заваді стала Перша світова війна. А війна громадянська накоїла ще більше лиха. Через те, що протягом 1917–1920 років Київ ставав ареною неодноразових військових сутичок, унаслідок артилерійських обстрілів, вибухів, пожеж, розрухи переважна частина будівель Всеросійської виставки була зруйнована. Від презентабельного містечка залишилися тільки парадна арка з низкою магазинів, галерея-ринок та будівля освітнього відділу. 

На місці колишнього Олексіївського парку 1923 року було влаштовано так званий Червоний стадіон. Згодом на узвишші розгорнулося будівництво головної спортивної споруди Києва й України – Республіканського стадіону. Після цього корпус ринку перетворили на Палац фізкультури. Але його, у свою чергу, знесли в 1970-х роках. До ХХІ століття «дожив» лише один з виставкових корпусів – колишній павільйон експозиції народної освіти. Багато років у його стінах діяв районний Будинок дитячої та юнацької творчості. Та наприкінці 2003 року цю капітальну будівлю, на жаль, знищили заради реалізації проекту комерційної забудови площі перед НСК «Олімпійський». Недолугий задум згодом відхилили, проте втрачену пам’ятку вже не повернути… Тож про Всеросійську виставку, що відбувалася сто років тому, нагадують тільки давні зображення та путівники.